Потрібно довіряти своїй дитині

— Скільки кризових періодів буває в дітей?

Загалом – п’ять. Криза першого року життя, третього, сьомого, підліткова й криза юнацького віку. Утім, слід розуміти, що це умовні межі й кожна дитина переживає їх індивідуально.

— Похід у дитячий садочок – перший крок дитини до соціалізації, і цей досвід може бути стресовим для малюка. Як можна допомогти впоратися з цим стресом?

Певною мірою стрес – це частина нашого життя, і стресовитривалість також формується в дитинстві, тож уникати й обмежувати стреси неправильно. Адже стреси супроводжуватимуть усе подальше життя дитини, треба «загартовуватися» в дитинстві.

Якщо похід у дитсадочок відбувається вчасно, коли дитина «дозріла», то стрес можна звести до мінімуму. У три роки діти здебільшого нормально це переживають. Батьками слід, по-перше, підготувати дитину до того, що це скоро відбудеться, — розказати їй про садочок, показати його, піти туди на екскурсію, подбати про те, щоб дитина могла впоратися з усім, із чим їй доведеться стикнутися в нових умовах – навчити вдягатися, вмиватися тощо. Віддавайте поступово – спочатку на годинку, потім на дві… І обов’язково розмовляйте з дитиною про її почуття.

— А як бути з проблемами, що стосуються спілкування з іншими дітками?

Я вважаю, що дітям слід давати змогу самим вирішувати подробиці своїх стосунків – це єдиний спосіб навчити їх цього. Якщо всі складні питання вирішують батьки, діти самі не зможуть цьому навчитися. Якщо ситуація не загрожує життю і здоров’ю дитини, треба дозволяти їй самій налагоджувати стосунки з однолітками. Спостерігайте за своєю дитиною й розмовляйте з нею про її почуття у ствердній формі (не в запитальній, бо дітлахи не завжди таку форму розуміють). Приміром, замість запитувати «Що тебе турбує?», кажіть: «Я бачу, що ти схвильований», «Я бачу, що щось сталося», «Давай подумаємо, що можна зробити / як усе виправити»… Що більше батьки спілкуються з дітьми, то вони успішніші й більш розвинуті у психоемоційній сфері.

— Є якісь загальні види терапії для подолання стресу в дітей?

Так, є ігрова, пісочна терапії, казкотерапія.

— Чи можна говорити про книготерапію?

Звісно! Дітям весь час треба читати, з найменшого віку. Ті, кому батьки читали змалку, здебільшого люблять книжки і в підлітковому віці. Розповідайте традиційні казки й головне – не сердьтеся, коли малюк постійно проситиме читати одну й ту саму казку. Значить, йому потрібен саме цей текст.

— Але ж реалії життя змінюються, то чи не потребують сучасні діти специфічних історій зі знайомими їй сучасними їй реаліями?

А ще краще скласти разом із дитиною казку про її життя і її страхи! Приміром, якщо дитина боїться темряви, можна поговорити про її особистий страх темряви, на що він схожий, намалювати його… Дитина сама буде казати, схожий він на вовка, привида чи ще щось…

— Ви згадали про малювання. Кажуть, що малювання — це ледь не магічне мистецтво. З якого віку можна малювати? З ким і як це найкраще робити?

З наймолодшого, малювати можна ще до року, починати з пальчикових фарб. У дворічному віці дітки страшенно люблять вовтузитися в усякому бруді, багнюці, піску, у воді, в калюжі, в їжі, і в тому числі й у фарбі – це нормально. Брати великий аркуш паперу й дозволяти малювати руками й ногами, і навіть усім тілом.

— Нинішні діти дуже рано починають взаємодіяти з цифровими технологіями – сідають за комп’ютери, освоюють інтернет і соціальні мережі. Чи нормально це? Якщо не нормально, то як із цим боротися?

Як на мене, це неминучий процес. Утім, я би, звичайно, не поспішала долучати дитину до телебачення й комп’ютера. Це шкодить і нервовій системі, і зору, й поставі, тому я би радила обмежувати. Батьки мають для себе вирішити, скільки разів на добу і яка тривалість користування буде прийнятною для їхньої дитини.

— Яким виросте покоління, що з раннього віку долучається до світу медіа?

Те, що я точно можу сказати із власного досвіду, — вони всі вміють впоратися з великим потоком інформації. Як на мене, це корисне вміння для сучасного життя. Ось, наприклад, мій син швидко орієнтується в інформаційному потоці, вміє відразу знайти те, що йому потрібно.

— Чи можуть бути мультики й книжки шкідливими для дитини? І чи слід їх забороняти?

Питання дуже неоднозначне, оскільки діти й дорослі по-різному оцінюють одні й ті самі речі. Ті речі, які нам видаються страшними й ненормальними, діти адекватно сприймають. Приміром, автентична казка про Курочку Рябу завершується, по суті, кінцем світу й самогубством онучки. Діти засвоюють ці казки на підсвідомому рівні, і те, що нам видається страшним, жорстоким і кровожерним, дітей не лякає. Навпаки, такі казки їм корисні. Те ж саме з мультиками.

— Хочу ще запитати про дорослішання. А все ж: як допомогти батькам і дитині пережити цей непростий період?

Найперше слід розуміти, що конфліктувати з батьками в період дорослішання – це норма. Ця енергія потрібна, щоб згодом «відірватися» від дому. Якщо з батьками все дуже добре, важко йти у своє життя. Тому цей конфлікт має бути. Однак від батьків залежить, наскільки він буде гострим і тривалим. Якщо батьки реагують спокійно і ставляться до цього з повагою та розумінням, то все пройде нормально.

— Чи потрібно і чи можна в цей час щось забороняти дитині?

Що менша дитина, то більше має бути заборон (у нас переважно все навпаки: спочатку все можна, а в підлітковому віці різко все забороняється). Утім, ці заборони повинні бути й справді вмотивованими. Маленькій дитині не варто завжди казати «не можна», оскільки це блокує її розвиток. Ліпше створити їй безпечний простір, у якому вона зможе пізнавати світ. Треба поступово, з часом, розширювати ці межі, дозволяючи дитині більше й більше. Краще пояснювати складні моменти, учити дитину користуватися побутовими приладами, слідкувати за світлофором і спілкуватися з незнайомими людьми, аніж це все забороняти. Не варто навішувати дітям свої тривоги, страхи й контроль, слід найперше довіряти своїй дитині. Тоді в підлітковому віці заборон майже не лишиться, адже підліток у 10-12 років уже чудово справляється зі своїм життям. Звісно, треба допомагати дитині, якщо вона потребує цього, — брати участь у підготовці домашніх завдань, розмовляти з нею.

— У підлітковому віці багато дітей (насамперед дівчаток) починають вести щоденники. Наскільки ефективною є така самотерапія письмом?

Якоюсь мірою це самопізнання; коли пишеш, часто щось нове дізнаєшся про себе.

— Так, але часом батьки з якихось міркувань читають особисті щоденники своїх дітей…

Це дуже погано, оскільки руйнує довіру. Це неповага й порушення індивідуального простору дитини, її права на конфіденційність і приватне життя. Батькам важливо розуміти, що діти – не їхня власність, це окремі люди, які мають право на таємницю, конфіденційність, інтимність. І це треба поважати. Дуже важливо сформувати довірливі стосунки з дитиною; якщо немає контакту між батьками й дитиною, дитина згодом може не прийти до батьків зі справді важливими питаннями, коли потребуватиме поради.

Нещодавно мене страшенно обурив один випадок у «Фейсбуці». Батьки подарували своєму 13-річному синові дорогий телефон і запропонували йому контракт на величезну кількість пунктів. Я вже не пригадаю всіх позицій, але навіть перша вражає: мовляв, ми даруємо тобі цей айфон, але він насправді належить нам, тому ти ним лише користуєшся. Виходить, дитина не має права на власність? Якщо ви не можете змиритися з тим, що це дуже дорога річ, ліпше не даруйте її; але якщо ви все ж даруєте, то мусите змиритися з тим, що цей айфон можуть вкрасти, загубити, поламати чи подряпати… Із дорослими може трапитися те ж саме, то чому до дітей слід застосовувати інші умови? І невже одяг, який ми купуємо своїм дітям, ми також їм позичаємо? Чому немає поваги до дитячої власності?

— У Януша Корчака мені страшенно імпонує думка про те, що дитина має право на повагу. Здається, що батьки про це часто забувають. Як навчити дорослих поважати дітей?

Потрібно підіймати ці теми в розмовах із батьками. Є, приміром, хороша книжка французького психоаналітика Франсуази Дольто «На боці дитини» про те, що треба цінувати дитинство як самостійний період у розвитку людини. Довгий час дитинство розглядали як неповноцінний період, дитину – як «недо-дорослого». Нині дуже багато акцентують на різних програмах раннього розвитку – це також певною мірою неповага до дитинства, адже виходить, що дітей потрібно з пелюшок робити розумними, орієнтованими на інтелектуалізацію. А всі дитячі забавки й ігри начебто менш цінні… Це не так! Я люблю повторювати вслід за Ейнштейном: уся моя фізика – дитяча гра порівняно з дитячою грою. Ігри – це дуже важливо, особливо з однолітками. Саме тому я вважаю, що ліпше ходити в дитячі садочки, а не сидіти з нянями вдома. Це безцінний період у формуванні емоційного інтелекту дитини, а такі люди є найбільш успішними.

Марія Будя – психолог, гештальт-терапевт, аналітично орієнтований дитячий психотерапевт. Спеціалізується на психології розвитку. Навчається на психоаналітика у Східноєвропейському Інституті Психоаналізу ім. Гана-Ґроєна Праккена. Працює з дорослими, сім’ями та дітьми.

Розпитувала Ольга Купріян

Матеріали http://grani-t.com.ua/themes/3355