Прочитала есей «Як роман» Даніеля Пеннака, педагога й знаменитого автора десяти «прав читача», про які ви могли чути. Або бачити, як їх проілюстрував відомий британський ілюстратор Квентін Блейк. Одне слово, ці права стосуються кожного з нас, і тих, які читають «запоєм», і тих, які думають, що не люблять читати чи не розуміють книжок. Принаймні в цьому переконаний Пеннак, а він, судячи з біографії, знає, про що говорить. Усе життя вчити нечитайок любити книжки – це вам не булька з носа. На відміну від багатьох із нас, Даніель Пеннак не звинувачує суспільство, технології, «надто візуальне» ХХ століття, телебачення й інтернет у тому, що діти й підлітки не читають. Проблема в іншому: це дорослі, самі того не розуміючи, закладають кожну цеглину у стіну нечитання.
Я зробила для вас конспект цієї книжки, бо прочитати її, певно, зможуть далеко не всі. Можна ділитися з посиланням, що це все-таки переказ Христі Нечитайко, бо мало що я там пропустила надто глибоко через себе.
Про читання як дар
Перше, про що говорить Пеннак у зв’язку з дитячим читанням, це те, що дорослі часто, самі того не розуміючи, розохочують дитину читати. Ідеться про наше вічне «Потрібно читати» (а навіщо, властиво, це потрібно? – чи багато хто знає просту й коротку відповідь на це запитання?), про безкомпромісне «треба» й «мусиш». Пеннак переконаний, що цим ми вбиваємо магію слова як усної творчості, слова як магії, слова як дару. Коли батьки читають чи розповідають казки своїм іще читачам-невмійкам, найвдячнішим у світі слухачам, вони не вимагають від дитини ні запам’ятовування сюжету / деталей, ні відтворення змісту, а також – ясна річ – не перевіряли, чи зрозуміла дитина розповідь так, як її розуміють дорослі. Це було чисте переживання цікавої історії, це було читання як дар. «Дар – це єдина валюта мистецтва», каже Пеннак, і складно йому не повірити. Повна версія тут
